У нас квочку, яка висиджує курчат, називають квочкою. Тому що перш ніж сісти на кладку, вона важливо, з високо піднятою головою, не звертаючи уваги ні на півня, ні на інших курей, крокує по двору і "квокче":
— Кво-кво. Кво-квох.
Дає знать хазяйці, що готова стати курячою мамою.
І якщо бажання квочки співпадають з господарськими планами її власниці, то треба терміново шукати старий, плетений з вербової лози кошик, міцну картонну коробку з-під макаронів, ну, або розбитий посилочний ящик, дно якого можна вистелити соломою. Влаштоване таким чином пташине гніздо ставиться в якому затишному місці сарайки, чимдалі від інших курей. У нього квочка і влаштовується. Для подальшого насиджування.
А щоб було що насиджувати, хазяйка підкладає в гніздо свіжі яйця, знесені в ці ж дні іншими несучками. Важливо не переборщити. Зазвичай в кладці, залежно від габаритів квочки, одинадцять-сімнадцять яєць, не більше. Інакше вона просто не зігріє своїм теплом усі підкладені під неї яйця.
І ще. Тринадцять яєць під квочку не кладеться ніколи. Зрозуміло чому. А ось чому парне число не можна, то, думаю, і сама хазяйка не знає.
Навіть якщо не переборщили і на усю кладку тепла досить, все-рівно курчата вилупляться не з усіх яєць. Тому що серед них, як ні дивися на світло, ні нюхай і ні вистукуй, обов'язково будуть свіжаки і бовтни. Свіжаки — це незапліднені яйця, бовтни — тухлі. Коли клали їх під квочку, вони свіжими були, а як через три тижні встане квочка з кладки і відведе виведених курчат, ось. Лежать. Тухлі. Коли і як встигли?.
Та якщо навіть і вилупиться курча з яйця, то це ще не означає, що піде з гнізда живим і неушкодженим. Те вилупиться, а пуповина з незрозумілої причини вчасно не забереться — і гине малюк. Те квочка по недосвідченості його затопче. Тому добре, якщо з відкладеної самою квочкою і підкладеною в гніздо хазяйкою кладки сім-вісім курчат виведеться. А то може і два-три.
Добре, але мало. Потрібно б більше. Ну, хоч би десятка два-три. Щоб із запасом. Яке курча шуліка понесе, якого — лисиця, ну, а який — просто слабенький і тому до осені, коли їх рахувати потрібно, не доживе.
І тут на допомогу приходять інкубаторські курчата. Купувати їх потрібно в райцентрі, на ринку. А підпускати до квочки в день, коли вона своїх вивела, або в найближчу добу. Щоб вона їх за своїх прийняла. Вивела, а вони втекли куди, неслухи отакі! Покартати, поквоктати на них трохи і — до матусі під тепле крило.
Потяг на райцентр рано вранці, тому я навіть не чув, як діда поїхав, а прокинувся вже від гучного і багатоголосого писку.
Курчата. Курчат діда привіз!
Стрілою з-під ковдри і, не одягаючись, — на кухню. Точно, на підлозі — велика картонна коробка, повна світлих, таких красивих, маленьких, жовтеньких, пухнастих грудочок-кульок. І усі копошаться, пхають друг дружку. Хто побойчее, встрибує на спинку братикові або сестричці і тут же звалюється вниз, під ноги іншою, такою, що метушиться, толпишки.
Дід сипле на дно коробки пшоно і, як квочка дзьобом, стукає пальцем серед розсипаних зерняток.
— Курча, курча, курча.
Клюйте, мовляв, безглузді.
— Деда.
І той, не відриваючись від процесу виховання курячої малечі:
— А?.
— Можна курча узяти? У руки.
— Ні.
Але тут на допомогу приходить бабуся:
— Та дай дитини. Шо вин з йим зрОбе? (Та дай дитині. Що він з ним зробить? — прим. автора)
Але дід невблаганний:
— Ні.
І тільки після довгих препирательств з бабусею, яка не може спокійно бачити ці благальні очі і згорблену від розладу фігурку, здається і, вихопивши з тієї, що копошиться в коробці толпишки одну жовтеньку грудочку, простягає мені:
— На.
Від радості серце б'ється десь в самому горлі. Не вірячи своєму щастю, хапаю теплого і пухнастого двома руками:
— Курча. Ци-ипа. Ци-иипа!
Загалом, коли спільними зусиллями діда і бабусі мені розтискали долоньки, курча вже не дихало.
